Євромайданом прийнято називати масштабні акції протесту 2013-2014 років, що відбувалися в Україні та на підтримку народу України в інших країнах. Протестувальники вийшли на вулиці 21 листопада 2013 року, коли за кілька днів до Вільнюського саміту східного партнерства Кабінет міністрів України вирішив призупинити процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Розпорядження про це було офіційно оприлюднено прем'єр-міністром України Миколою Азаровим.
Але було б наївно вважати, що Євромайдан став лише відповіддю на рішення Кабміну відмовитися від євроінтеграції. Майдан – це загальний показник стану суспільства в конкретно взятій країні. В Україні він був викликаний тотальною корупцією, соціальною нерівністю, свавіллям правоохоронних органів, тиском на бізнес, загальною політикою "закручування гайок" владою тощо.
Перші ластівки цих проявів вже мали місце на території України. Але викликані вони були проявом загальних проблем в окремих випадках, а саме: у Врадіївці – із зґвалтуванням жінки міліціонерами, справою Оксани Макар в Миколаєві або з будинком вчительки у Києві. Крім того, опозиція провела по країні локальні акції протесту та перевірила готовність людей до протестів.
Зростання протестних настроїв у суспільстві фіксувалося багатьма соціологами. Як відзначали фахівці, "у порівнянні з жовтнем 2012 року, кількість людей, готових виходити на вулиці, зросла на 5% і значно зменшилася кількість тих, хто точно не збирається протестувати, – з 51 до 36%".
Скептики і Росія заявляють, що Майдан – "справа рук Заходу".
Історія може пояснити це історичною пам'яттю та високою політичною активністю суспільства. Для суспільства, де відбулася "Революція на граніті", акція "Україна без Кучми", "Помаранчева революція", "Податковий майдан" і тисячі інших акцій, вийти на вулицю і "помайданити" зовсім не важко. Це з одного боку. З іншого, розчарування попередньою революцією, провал протестів 2010 року вимагали дійсно важливої причини для нового "бунту".
Україна після Майдану
Пробудження нації
Друга українська революція розбудила суспільство, яке, як здавалося, міцно приспала попередня влада. Через 9 років після Помаранчевої революції Україна знову побачила стотисячні акції протесту. Критики Майдану заявляють, що політики і Захід використовували людей, щоб повалити владу і отримати управління країною в свої руки. Але Майдан довів, що це не зовсім так. Люди багато разів освистували лідерів опозиції, діяли всупереч їхнім закликам, якщо вважали це за потрібне. Серед яскравих прикладів – інцидент з вогнегасником і Кличком на Грушевського, з Порошенком на Банковій, з усіма політиками на Майдані, коли протестувальникам намагалися нав'язати угоду з Януковичем. Тоді Майдан прямо звинуватив лідерів опозиції в зраді і поставив їм ультиматум: або негайна відставка Януковича, або люди самі візьмуть владу в свої руки, а Кличка, Яценюка і Тягнибока люструють. Про непідконтрольність Майдану опозиції багато говорилося під час революції, і частково це було правдою.За ці три місяці протестів на Майдані виникли десятки громадських організацій, які заявили про бажання контролювати нову владу.
Після повалення Януковича і приходу до влади опозиційних лідерів, мітингувальники відмовилися розходитися з Євромайдану, побоюючись, що політики "зіллють" численні вимоги мітингувальників. Продовжили свою діяльність громадські організації та рухи, які брали участь у Євромайдані, таким чином висловивши недовіру до нових облич у владі і намір контролювати їхню діяльність.
Так, Самооборона Майдану не припинила свою діяльність і після повалення Януковича, ставши Всеукраїнською громадською організацією. Крім того, частина учасників Самооборони увійшла до створеної в березні Національної гвардії України, а один із її активістів Микола Величкович став одним із заступників глави МВС України. 22 лютого Самооборона Євромайдану зупинила кортеж з Яценюком і Тимошенко, розкритикувавши політиків за порушення правил в'їзду до аеропорту.
Рух "Автомайдан", який під час революції пікетував будівлі чиновників і патрулював міські вулиці, продовжив патрулювати Київ, а в день виборів 25 травня його учасники, крім допомоги у забезпеченні охорони порядку на дільницях, стежили за прозорістю виборчого процесу.
Для протидії корупції створюється Люстраційний комітет на чолі з Єгором Соболєвим, а для перевірки кандидатів на посади українських міністрів активісти Євромайдану утворили "Коло довіри".
Для контролю за виборами мера Києва і Київради київські IT-активісти Арсеній Фінберг (засновник "Цікавого Києва"), Максим Яковер (засновник "Часописа") і Руслан Кавацюк створюють сайт DreamKyiv, в якому по районах і округах формується база претендентів на пост депутатів Київради з біографічними довідками і програмами роботи.
Варто відзначити, що громадські організації у багатьох випадках займають критичну позицію по відношенню до влади (вимоги відставки Турчинова після формування Кабміну, вимоги відставки Турчинова і Тенюха у зв'язку з неефективними діями української армії під час анексії Криму тощо). Однак громадські рухи також періодично піддаються критиці за непрозорість або надмірну радикальність.
Майдан сьогодні
